Реклама

Заказать работу

Реклама


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - зайдіть на zakazreferatov.org.ua!

Тема: «Євгеній Онєгін - "зайва людина"» (ID:31050)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       2 стр.
Размер в архиве:   7 кб.
| 1 |

Тема: Євгеній Онєгін - "зайва людина"

Предмет:

Кожний письменник у своїх добутках ставить споконвічне запитання: у чому сенс життя, і намагається відповісти
на нього. О. С. Пушкін у своєму романі “Євгеній Онєгін” теж шукав відповідь на це питання. У вираженні думок і
почуттів поета величезна роль належить персонажам роману. Строкатою юрбою проходять перед читачем Гвоздіни,
Дріб’язкові, Скотинин, “необхідні дурні” великосвітського суспільства. Може бути, у благополучній суєті
столичного дворянства й відбитий ідеал життя? Ні, у зображенні цих персонажів явно відчувається іронія, а те й
глузування. А Ольга й Ленський? Вони виділені із загальної маси дворян, але їхній спосіб життя теж не можна
поставити за приклад. Самим великим планом у романі показані Онєгін і Тетяна. Поет говорить про героя: “Мені
подобалися його риси”. А героїню називає своїм “вірним ідеалом”. Виходить, в Онєгіні не все схвалюється, а в
Тетяні – все. Очевидно, при розгляді цих образів можна відповісти на поставлений колись питання.

У романі "Євгеній Онєгін" О. С Пушкін звертається до теми долі молодої людини 20-х років XІX століття. Поета
цікавлять не тільки питання вибору життєвого шляху, суспільного служіння, але й проблема особистого щастя
героя.

Розповідаючи про юність Онєгіна, автор уже в першому розділі ставить запитання:

Но был ли счастлив мой Евгений?

Свободный, в цвете лучших лет

Среди блистательных побед,

Среди вседневных наслаждений?

Напевно, багато молодих людей мріють про таке життя, яким жив Онєгін у юності:

Бывало, он еще в постеле:

К нему записочки несут.

Что? Приглашенья? В самом деле,

Три дома на вечер зовут...

Головний герой роману – молодий поміщик Євгеній Онєгін – це людина зі складним, суперечливим характером.
Виховання, яке здобув Онєгін, було згубним. Він виріс без матері. Батько, легковажний петербурзький пан, не
звертав на сина уваги, доручивши його «вбогим» гувернерам. Внаслідок цього Онєгін виріс егоїстом, людиною, що
піклується тільки про себе, про свої бажання та задоволення і яка не вміє звертати увагу на почуття, інтереси,
страждання інших людей. Він здатний образити, скривдити людину навіть не помічаючи цього. Все гарне, що було в
душі юнака, так і залишилося нерозвиненим.

Життя Онєгіна – нудьга і лінощі, одноманітні задоволення за умови відсутності реальної, живої справи. Образ
Онєгіна не вигаданий. У ньому поет узагальнив риси, типові для молодих людей того часу. Це люди, забезпечені
за рахунок праці кріпосних селян, які здобули безладне виховання. Проте на відміну від більшості представників
правлячого класу, що спокійно сприймали своє життя без діла і тяжке становище пригніченого люду, ці юнаки
розумніші, чутливіші, сумлінні, благородні. Вони незадоволені собою, своїм оточенням, суспільним устроєм.

Онєгін за поглядами і за вимогами до життя стоїть вище не тільки своїх сільських сусідів-поміщиків, а й
представників петербурзького вищого світу. Зустрівшись з Ленським, який здобув вищу освіту у найкращому
університеті в Німеччині, Онєгін зміг сперечатися з ним на будь-яку тему, як з рівним. Дружба з Ленським
відкриває в душі Онєгіна приховані за маскою холодного егоїзму та байдужості можливості вірних, доброзичливих
стосунків між людьми.

Побачивши вперше Тетяну, ще навіть не поспілкувавшись із нею, не почувши її голосу, він одразу відчув
поетичність душі цієї дівчини. У ставленні до Тетяни, як і до Ленського, розкрилась така його риса як
доброзичливість. Під впливом подій, зображених у романі, в душі Євгенія відбувається еволюція, і в останній
главі роману Онєгін уже зовсім не той, яким ми бачили його раніше. Він закохався в Тетяну. Але його кохання не
приносить щастя ні йому, ні їй.

У романі «Євгеній Онєгін» Пушкін зобразив легковажного юнака, який навіть у коханні не може дати собі ради.
Втікаючи від світу, Онєгін не зміг втекти від себе. Коли він зрозумів це, було вже пізно. Тетяна тепер не
вірить йому. І це відкриває Онєгіну очі на самого себе, проте нічого не змінює.

Проте Онєгін не відразу стає таким. Онєгіна приваблюють щирість і простосердечність стосунків, що
встановлюються між ним та молодим поетом Ленським і родиною Ларіних. Але остаточно духовного переродження в
душі Онєгіна так і не відбувається. Він відкидає кохання Тетяни, хоча й відчуває її красу; аристократичні
норми поведінки не дозволяють йому публічно визнати себе винним і відмовитись від дуелі з Ленським. Загибель
товариша, відчуття провини в смерті Ленського породжують в душі Онєгіна нову кризу.

Намагаючись утекти від цього стану душі, який його морально пригнічує, Онєгін вирушає в подорож. Несподіванкою
стає для Онєгіна нова зустріч з Тетяною, яка після одруження стала княгинею і придворною дамою. Кохання, яке
тепер спалахнуло в душі Онєгіна до Тетяни, знаменує, можливо, початок того духовно-морального оновлення, що
його марно герой шукав у різних сферах суспільного та приватного життя.

Але прозріння прийшло до Онєгіна пізно. Вислухавши відповідь Тетяни, Онєгін розуміє, що "щастя було таке
можливе, так близько..." У цей момент він по-справжньому нещасливий, тому що, тільки пізнавши щастя, можна
оцінити його втрату, усвідомити всю порожнечу і нікчемність життя.

Пушкін залишає свого героя в хвилину "злу для нього".

Чи зуміє Онєгін заповнити порожнечу, що утворилася, служінням суспільному благу, високою метою, ми не знаємо.
Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більш гідного людського достоїнства
страждання?.. Не знаємо... "Сили цієї багатої натури нікуди було докласти, життя залишилося без змісту, а
роман без кінця", – так писав В. Г. Бєлінський.

Єдине, що нам відомо: Онєгін устиг довідатися, що щастя є, що навіть очікування його наповняє життя змістом. І
це краще, ніж вічний спокій, ледарство і нудьга.

У характері Онєгіна Пушкін передусім акцентував складність і суперечливість натури тієї кращої частини
російського дворянства, яка, усвідомлюючи його моральні вади, намагається їх позбутись, але при цьому ще не
знаходить гідних ідеалів, не має мети. Суспільну позицію цих молодих людей визначали гіпертрофоване почуття
власної гідності та незалежності, байдуже ставлення до чинів та службової кар'єри, культ лінощів, вишуканої
насолоди, свобода в думках і вчинках, більш або менш розвинуте політичне вільнодумство, гострий скептицизм і
розчарованість середовищем, яке їх оточує, гострокритичне, зверхнє ставлення до нього.

Донині серед учених, які досліджують творчість Пушкіна, тривають суперечки з приводу того, чи поділяв і
наскільки близько Онєгін погляди декабристів, сучасником яких він був. У пушкінському романі є численні натяки
якщо не на належність його героя до декабристських кіл молоді, то, принаймні, на його зацікавленість їхніми
ідеями. Втім питання залишається відкритим через принципову незавершеність сюжетного фіналу пушкінського
роману в цілому.

Трагедія Онєгіна полягає насамперед у тому, що, гостро критикуючи вади суспільства, він сам не може їх
остаточно позбутися, намагається і не може знайти себе в житті та суспільних інтересах свого часу, відчуваючи
себе в ньому зайвим.

Образ Онєгіна започаткував у російській літературі традицію зображення такого суспільного типу, думки,
погляди, поведінка якого, не вкладаючись в загальноприйняті суспільні норми, асоціювалися з пошуками нових
моральних орієнтирів та духовних запитів, відповідно до нових етапів історичного розвитку суспільства.

| 1 |