Реклама

Заказать работу

Реклама


Счетчики

Наша колекція рефератів містить понад 60 тис. учбових матеріалів!

Це мабуть найбільший банк рефератів в Україні.
На сайті «Рефсмаркет» Ви можете скористатись системою пошуку готових робіт, або отримати допомогу з підготовки нового реферату практично з будь-якого предмету. Нам вдячні мільйони студентів ВУЗів України, Росії та країн СНД. Ми не потребуємо зайвої реклами, наша репутація та популярність говорять за себе.

Шукаєте реферат - зайдіть на zakazreferatov.org.ua!

Тема: «1. Соціальна структура суспільства та методологія її аналізу. 2. Трудовий колектив в політичній системі суспільства. » (ID:33177)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       4 стр.
Размер в архиве:   20 кб.

Заказ 3063. Соціологія


1. Соціальна структура суспільства та методологія її аналізу.

2. Трудовий колектив в політичній системі суспільства. Зміст







1. Соціальна структура суспільства і методологія її аналізу.


У загальному вигляді структуру можна визначити як впорядковану сукупність елементів. У семантичному
відношенні термін „структура” означає будову, розташування, порядок чи розпорядок. У теоретичному контексті
його вважають для пояснення стійкої єдності елементів певної множини, такого їх співвідношення, завдяки якому
виникає функціонуюча цілісність. Нерідко поняття „структура” вживається у співвідношенні з поняттям
„система”. Поки що у літературі не існує єдиної точки зору на їх співвідношення. На думку соціологів, логічним
видається твердження, що „кожна система має свій особливий аспект, де наголошується на впорядкованості,
єдності, стійкості, збереженні, інваріантності” 


Гавриленко І.М. Соціологія. Кн.1. Соціальна статика, К., ВЦ «Киівський університет”, 2000. с. 133.. Саме його
й характеризує термін „структура”.

Виходячи з викладеного, соціальну структуру можна визначити як впорядковану сукупність елементів соціальної
системи. Але за такого підходу виникає певна суперечність: у поняття „соціальна структура” доводиться включати
всю сукупність соціальних елементів – соціальні відносини, соціальні групи, соціальні інститути, соціальні
механізми.

При аналізі структури суспільства необхідно з самого початку визначити, якій підхід застосовувати для його
дослідження: соціогруповий, системно-організаційний або мікросоціологічний. Чинна традиція вживання терміна
„структура” в соціології застосовує його переважно до соціальних груп (соціогруповий підхід), хоча мають місце
і спроби використання цього терміна до інших соціальних утворень – соціальних інститутів
(системно-організаційний підхід), статусів, ролей індивіда як частки суспільства (мікросоціологічний підхід).

1. Соціогруповий підхід. Найбільш розповсюдженими на даний час є теорії соціально-класової (К. Маркс) і
стратифікаційної (П. Сорокін) структури суспільства.

Соціально-класова структура. Тривалий час у соціології панував соціально-класовий підхід до структури
суспільства, відповідно до якого, суспільство завжди розділяється на два антагоністичних класи, тобто такі
великі групи населення, які мають непримиримі протиріччя: експлуататори та пригнічені ними працівники. В свою
чергу, класовий розподіл суспільства накладає свій відбиток на розвиток всіх інших соціальних груп і
спільностей. Боротьба антагоністичних класів є основною рушійною силою в ході поступової зміни
суспільно-економічних формацій: від рабовласницької до комуністичної. Комунізм – кінцева мета людства,
суспільство, в якому не існує класів, експлуатації, де всі люди є рівними. Для кожної суспільно-економічної
формації існують свої класи, тобто своя соціально-класова структура суспільства.

Стратифікаційна структура суспільства. Ідеї соціальної стратифікації були розвинені П.Сорокіним. Страта (шар,
пласт) – це група людей, які відрізняються за своїм положенням в соціальній ієрархії. "Страта" відрізняється
від поняття "клас" в марксистському розумінні, оскільки „страта не претендує на роль суб'єкта глобальних
соціальних перетворень, хоча в цьому розумінні фіксується стан соціальної нерівності” 

Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. М., Издательство политической литературы, 1992. с. 58.. Основа і
суть соціальної стратифікації – в нерівномірному розподілі прав і привілеїв, міри відповідальності і
обов'язків, влади і впливу. М.Вебер ввів економічний критерій приналежності до визначеної страти, яку в цьому
випадку можна назвати класом (рівень доходів), політичний критерій (приналежність до певної партії),
соціальної у вузькому значенні (статус і престиж). Статус – це положення в суспільстві відповідно до віку,
професії, походження і т.д. Престиж – це оцінка певного статусу в соціальній ієрархії, прийнята і закріплена
в громадській думці.

П. Сорокін виділив в суспільстві три стратифікаційних структури: економічну, політичну, професійну. Одночасно
він відзначив неможливість "прив'язати" людину до визначеної страти, виділити ту сукупність ознак, яка
дозволяє однозначно оцінити положення людини в соціальній ієрархії. Так, видний політик, крупний бізнесмен,
відомий діяч культури займають достатньо високе місце в суспільній ієрархії, хоча критерії їх приналежності до
певного шару різні. У сучасному суспільстві одна людина може одночасно належати до декількох страт: соціальна
стратифікація багатовимірна.

При соціогруповому підході, структуру суспільства можна розглядати також і в руслі інших класифікацій
соціальних груп: етнічних, демографічних, професійно-освітніх:

а) етнічна структура показує склад суспільства, розділяючи його на групи за етнічними ознаками. Етнічні –
групи різної національності (нації, народи, народності) – за своїм корінням пов'язані з біологічною природою
людини і в найзначнішому ступені, хоча і під егідою соціального, представляють це біологічне в суспільному
житті.

б) демографічна структура. Як генеральна спільність демографічної структури суспільства виступає
народонаселення – безперервно відтворююча себе сукупність людей. У цьому значенні говорять про
народонаселення всієї Землі, окремої країни, регіону і т.д. Народонаселення разом з географічним середовищем є
найпершою умовою життя і розвитку суспільства, передумовою і суб'єктом історичного процесу. Прискорені або
сповільнені темпи суспільного розвитку, животіння або розквіт суспільства в значній мірі залежать від таких
демографічних показників, як загальна чисельність населення, його густина, темпи зростання, статевікова
структура, стан психофізичного здоров'я, міграційна рухливість.

в)поселенська структура є просторовою формою організації суспільства. Це поняття виражає відношення людей до
території їх проживання, а ще точніше – відносини людей між собою у зв'язку з їх приналежністю до одного і
того ж або до різних типів поселення (внутрішньосільські, внутрішньоміські і міжпоселенські відносини). Тут
ми знаходимо відмінність, яка диференціює поселенську структуру від інших структур: люди, що належать до
різних етносів, різних класів, різних вікових і професіонально-освітніх груп, як правило, не відірвані один
від одного просторово, навпаки, саме співіснування в єдиному просторі робить можливим взаємодію між ними і
нормальне функціонування суспільства в цілому. За поселенським же принципом індивіди розмежовані в просторі –
вони, залежно від типу поселення, є або городянами або селянами.

г) професійно-освітня структура включає до себе розділення суспільства на групи за професійними та освітніми
ознаками. Таке розділення є необхідним в умовах суспільного розподілу праці та виступає головною умовою
функціонування сучасного суспільства. Значне місце в дослідженнях соціальної структури посідають питання
формування відповідних професійних груп населення, тобто їх освіти, підготовки молоді до майбутньої
професійної діяльності, і на цій основі – отримання певної спеціальності та кваліфікації, яка становиться
ознакою віднесення їх до тієї чи іншої професійно-освітньої групи.

2. Системно-організаційний підхід. Системно-організаційний аспект передбачає розгляд соціальної структури
суспільства в першу чергу як сукупність соціальних інститутів: економічних, політичних, культурних, виховних,
соціальних. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих
сферах, а також визначають стійки, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах
соціальних організацій.

Соціальний інститут (з лат. – устрій, установа) – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої
діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин.

Економічні інститути (власність, гроші, банки, господарські об’єднання різного типу) – забезпечують
виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг.

Політичні інститути (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) – пов’язані з встановленням, виконанням і
підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей.

Культурні та виховні інститути (наука, освіта, сім’я, релігія, різні творчі установи) – сприяють засвоєнню і